Інформаційний портал

Олександрійщини

Об’єднані футболом (враження)

24 жовтня ФК «Олександрія» зіграла третій матч Ліги Європи. Цього разу в гостях проти французького «Сент — Етьєна». Підтримувати свою команду до Франції вирушили 60 уболівальників. Комфортним двоповерховим автобусом ці відчайдухи готові були здолати понад 6 тисяч кілометрів, щоб побачити красивий європейський футбол. І не тільки. Привабливою була й сама програма перебування за кордоном. Ночівля у Страсбурзі і на зворотному шляху – у Кракові, та ще й екскурсія по Ліону. Та більшу частину часу таки треба було провести у дорозі.

Отримати щасливий квиток поталанило й мені. Отож, як все це було, хочу коротко переповісти своїм читачам.

Забігаючи наперед, скажу, що ми побачили три європейські країни. У цілому подорож тривала майже шість днів і розпочалася пізно ввечері, у понеділок. Це була перша ніч, яку ми провели в дорозі. По обіді наступного дня ми вже проходили митний контроль. І на щастя, пройшли його дуже швидко, від чого настрій в усіх був просто чудовий. Позитивних емоцій додавала й тепла сонячна погода. До слова, такою вона зберігалася упродовж усього нашого турне.

Отож, перетнувши кордон, наш красень — ​автобус з уболівальниками хутко мчав якісними європейськими дорогами до місця призначення.

За віком змінювалися придорожні краєвиди нашої благополучної сусідки — ​Польщі, потім Німеччини і лише в обідню пору наступного дня, 23 жовтня, ми дісталися казкового Страсбурга. Кажу так, бо середньовічні будинки, які я там побачила, наче з відомої дитячої казки Ганса Крістіана Андерсена. Де мої улюблені герої із «Сніжної Королеви» Кай і Герда жили в одному будинку, товаришували і ходили один до одного в гості фактично, переступивши з одного вікна в інше.

І хоча Андерсен — ​данський письменник, краєвиди французького Страсбурга нагадали мені саме ці фрагменти моєї улюбленої казки.

А тим часом, поки ми на землі франків насолоджувалися місцевими краєвидами, в аеропорту Бориспіль на свій виліт до Франції очікувала команда футболістів. Через щільний туман рейс відкладали. Замість 10-ї години виліт дозволили лише о 15 -й. Разом з командою до Франції летів і Президент клубу Сергій Кузьменко. Що, власне, трохи підбадьорювало хлопців та додавало упевненості, що все буде добре.

Та, як з’ясувалося, це були не всі випробування передматчевої середи. Сент- Етьєн зустрів футболістів пронизливим дощем, під яким увечері довелося ще й тренуватися.

Ми ж у цей час у променях ласкавого осіннього сонця насолоджувалися променадом вулицями старого Страсбурга. Відвідали найбільш знакові місця, серед яких — ​кафедральний собор Римо – Католицької Церкви. Пройшлися центральною частиною Страсбурга, що іменується «Великий острів», та побачили криті мости, що є частиною історичних укріплень міста. Споруджено їх ще в XIII столітті. На все про все витратили близько трьох годин. І втомлені, але задоволені побаченим повернулися в готель близько 20 години. Адже наступний день обіцяв бути не менш насиченим — ​о 8-й ранку знову в дорогу.

Як і було заплановано, після французького сніданку з круасанами, свіжоспеченим багетом з камамбером – улюбленим сиром французів і запашною кавою, ми вирушили до Ліона (відстань майже 500 км), що знаходиться у напрямку Сент-Єтьєн. Рівненькі європейські дороги гостинно стелилися під колесами нашого автобуса. І здавалося, ніщо не може змарнувати нам цей день. З думкою про команду ми поспішали назустріч мрії — ​вболівати за свій клуб на стадіоні суперників «Жоффруа Гішар». Та стара Європа таки показала нам свою принциповість, як то кажуть, без сюрпризів не обійшлося.

На шляху до пункту призначення нам довелося зробити майже двогодинну зупинку, бо транспортній жандармерії дуже закортіло перевірити всі наявні документи наших водіїв. Довго перевіряли, та зрештою відпустили, побажавши щасливої дороги. Однак час було втрачено.

Щоб дістатися до Ліона, нам потрібно було ще пару годин, а це означало, що час на екскурсії скорочується удвічі. Тим більше, на різних ділянках дороги нам час від часу траплялися тягнучки.

Діставшись міста з населенням більше ніж пів мільйона, ми вже не мали часу на променад. Головні принади міста ми оглянули в режимі «галопом по Європі». До початку футбольного матчу залишалося дві з половиною години і ми знову рушили в дорогу. До Сент — ​Етьєна нам треба було здолати якихось 55 кілометрів. На перший погляд, дрібниці, але не тоді, коли на дорозі затор.

І тут треба віддати належне приймаючій стороні та організаторам нашої подорожі. Вони подбали, щоб уболівальники з України відчули щиру французьку гостинність і безпеку. На під’їзді до міста нас зустріли на мотоциклах місцеві полісмени. У той момент, коли наш автобус фактично зупинився на трасі через щільний затор, немов нізвідки, з’явилися наші рятувальники. Як ми раділи, спостерігаючи за їхнім майстерним регулюванням дорожнього руху. Вони звільнили нас з автомобільної пастки і супроводжували фактично до самого входу на стадіоні. Немов офіційна делегація, ми з помпою прибули на місце. У нас був окремий вхід, окремий сектор і велика когорта місцевих поліцейських, які щільно нас охороняли. На годиннику було 19.50. До початку матчу – 5 хвилин.

Першими з французькими колегами привіталися та потиснули їм руки наші кіровоградські правоохоронці —старший лейтенант поліції, в.о. заступника начальника Головного Управління Національної Поліції в Кіровоградській області Олексій Ніколаєв і старший лейтенант, заступник начальника  управління  превентивної діяльності ГУНП в області Анатолій Романенко. У складі нашої делегації вони дбали про нашу безпеку. Відчувши гостинність французьких колег, вони ще й сфотографувалися з ними на пам’ять (на фото). Що власне зробили й інші. До слова скажу, що був серед нас і лікар — ​Сергій Голопьоров. Відтак, наш десант, що називається, перебував у надійних руках.

Оговтавшись від одних емоцій, ми одразу поринули в ураган футбольних пристрастей. До стадіону нескінченим потоком йшли місцеві уболівальники, а трибуни вже вибухали вигуками багатотисячної армії фанів. Майже 29 тисяч глядачів і щонайменше 20 тисяч з них — ​ідейні фанати. З перших хвилин матчу вони пристрасно надихали свою команду на перемогу. Це був божевільний тиск трибун — ​без зупину і без втоми.

Такої видовищної підтримки уболівальників не доводилося бачити навіть Володимиру Шарану, наставнику «Олександрії». Про це він скаже журналістам після матчу. «У Вольфсбурзі фани сильно підтримували свою команду, але у французів підтримка значно більша», — ​так прокоментував свої враженнями Володимир Богданович під час прес — ​конференції. І висловив побажання, щоб у Львові на трибунах було якомога більше жовто — ​чорних кольорів. Та подякував уболівальникам з України, які здолали великий шлях, щоб підтримати свою команду. І це, повірте, варте того! Упродовж всього матчу ми просто кайфували від усього, що відбувалося на полі.

Кайфували усі, бо ж хлопці не підвели, подарувавши і президенту клубу, і нам, уболівальникам, яскраві і незабутні емоції. Історична і водночас сенсаційна нічия –1:1. Два голи у виконанні одного футболіста з «Сент-Етьєна». Габріель Сільва, який декілька хвилин до того засмутив Паньківа, зрізав м’яч у власні ворота. Що ж, футбол, як лотерея, буває й так. «Разом з командою ми творимо дива», — ​так прокоментував свої враження від гри один із наших уболівальників Олександр Ткаченко. А деякі спортивні коментатори помітили, що вдруге Сергій Кузьменко був на єврокубковій грі, і вдруге Олександрія здобула очки.

Поєдинок закінчився, але ми ще довго не могли оговтатися від щасливого шоку. Мрія здійснилася — ​«Олександрія» знайшла себе в Європі. Про це, до речі, сказав і тренер команди «Сент-Етьєн». Під час прес — ​конференції Клод Пюель зазначив, що «Олександрія» не даремно грає в Лізі Європи.

Після матчу хлопців у роздягальні за традицією вітав Сергій Кузьменко, а ми вирушали у дорогу. За межі міста нас знову супроводжували поліцейські автівки з метою нашої безпеки, а французькі вболівальники проводжали нас схвальними вигуками.

З Сент-Етьєна ми виїхали майже опівночі і всю наступну добу провели в дорозі. Їхали тим же маршрутом — ​через Ліон, Страсбург,  дорогами Німеччини. Польського Кракова дісталися 25 жовтня близько 12-ї ночі. На ночівлю зупинилися у хостелі, що розташований у найстарішому районі міста — ​колишньому Єврейському кварталі. Колись це був житловий чотириповерховий будинок. А нині — ​сучасний гуртожиток, де номери просторі, а ліжка зручні і комфортні. Сантехніка — ​в ідеальній чистоті. У будинку тепло, бо включене опалення, хоча за вікном вдень + 18. Вартість ночівлі у цьому хостелі обійшлася у 9 євро, що дорівнює приблизно 245 гривень.

Суботній ранок у Кракові розпочався з екскурсії старим містом. На це мали дві години. Далі знову в дорогу. Митницю пройшли після 21-ї і одразу відчули особливість наших українських доріг. Враження було таке, немов наш двоповерховий океанічний лайнер перетворився на чотириколісну підводу, що суне по бездоріжжю. Згадалася наша Кіровоградщина, де після якісних ремонтів на дорогах їхати одне задоволення. На жаль, так поки не скрізь. Одначе, мова зараз не про це. Об’єднані футболом, ми поверталися додому. В надії зустрітися знову. 

Ірина Балашова.

P. S. Дякую футбольному клубу «Олександрія», футболістам команди  і особисто  президенту Сергію Кузьменку за надану можливість подорожувати Європою. Це незабутні враження!

Залишити коментар

avatar
  Підписатися  
Повідомлення