Інформаційний портал

Олександрійщини

Журналістський десант відвідав Новгородківщину

У першу п’ятницю листопада я побувала у Новгородківському районі нашої області. Відрядження відбулося у рамках щорічного обласного журналістського фестивалю «Осінні зерна». Цього року — ​вже сьомого, який ініційований і проводиться обласною організацією Національної спілки журналістів України (голова Петро Мельник). І, що важливо, проходить щороку на території іншого району. У такий спосіб ми, журналісти районних і обласних видань, пізнаємо Кіровоградщину, знайомимося з промисловим потенціалом краю, дізнаємося про його історію та духовні надбання, зустрічаємося з цікавими людьми та керівниками територій, які за родом своєї діяльності ухвалюють важливі для своїх громад рішення.
Аналогічний журналістський десант раніше бував і на Олександрійщині. Наш район приймав п’ятий ювілейний журналістський фестиваль «Осінні зерна» у 2017 році. Тоді наш спілчанський форум пройшов під патронатом голови ОДА Сергія Кузьменка та за фінансової підтримки ТОВ «УкрАгроКом». Приймаючою стороною і організатором була наша редакція. Для колег ми підготували цікаву програму, правда, показати хотілося ще більше. Але на все, зазвичай, бракує часу. Тому знайомство було вибірковим. У рамках фестивалю ми відвідали військову частину та завод «Віра — ​сервіс», що розташовані на території міста. Оглянули стадіон «Ніка», побували у Головківці, де разом з Тетяною Кузьменко завітали у школу та місцевий храм. І там же, у їдальні господарства, нас пригостили надзвичайно смачним обідом. Потім з екскурсією до школи і садочка ми побували у Приютівці. А ще оглянули ландшафтні краєвиди біля Цукрозаводського будинку культури та залишилися на вечерю у «Лагуні». Наступного дня ознайомилися з роботою МТК «Петриківське молоко», а далі нас гостинно приймали на території Шарівської сільської ради. Мої колеги познайомилися з Віктором Кузьменком, Людмилою Банул і Оленою Малихіною, які гостинно нас зустрічали на своїй території. Й досі учасники того фестивалю принагідно передають Олександрійщині привіт і вдячність за теплий прийом.
Тепер же ми відвідали Новгородківку. І, скажу вам чесно, відкрила для себе цей мальовничий і благодатний край, де головним скарбом, звичайно, є люди, які палко люблять свою малу батьківщину. Ми це відчули, коли спілкувалися з керівниками району, коли відвідували місцевий народний музей, районну бібліотеку, ПТУ № 36, яке очолює Олег Вєтров. Про нього також хочу сказати, що він зробив величезний внесок у розвиток національно — ​патріотичного виховання молоді всієї Кіровоградщини. Його добре знають в усіх куточках нашої області і не тільки тут, передусім, як співзасновника обласного проекту «Захисник Кіровоградщини» та як керівника обласного центру національно-патріотичного виховання дітей та молоді.


У Новгородківці з населенням трохи понад 6 тисяч осіб ми відвідали також дитячий садочок «Світлячок», що побудований за кошти Євросоюзу, обласного та районного бюджетів. Побували у гуртожитку для переселенців. На його реставрацію витрачено 760 тисяч євро, плюс кошти обласного і районного бюджетів. Поспілкувалися з його мешканцями, що переселилися в наші краї зі сходу, і дізналися про їхні життєві історії. Жіночки, переважно пенсійного віку, дякували за можливість жити на мирній території, але водночас скаржилися на невлаштований по – домашньому побут, бо на все це просто банально їм не вистачає коштів. Говорили вони про незручні ліжка, тверді матраци, на яких спати дуже некомфортно. І просили допомоги у небідних людей придбати для них хоча б з десяток сучасних ортопедичних матраців. Бо з їхніми радикулітами кожна ніч – справжнє випробування. Ми пообіцяли про їхні скарги написати у своїх авторських публікаціях.
Від себе ж додам, що гуртожиток для переселенців – справа дуже важлива. І те, що її реалізували на Кіровоградщині – також чудово. Але є у цієї історії і негативні моменти. По-перше, гуртожиток напівпорожній. Розрахований він на 250 мешканців. Нині проживає – 75, бо роботи у Новгородківці немає і тому переселенці не дуже поспішають там залишатися, а по – друге, викликає чимало запитань сам ремонт. Ми побачили низку недоліків і недоробок. З цього зробили висновок: кошти європейські, а ремонт совдепівський. Як кажуть його мешканці, навіть меблі, що придбані за ці ж грантові гроші, неякісні і вже чимало таких, що вийшли з ладу. Наприклад, швидко ламаються ліжка. А так, в цілому, все чудово – у вимушених переселенців є дах над головою – житло з усіма зручностями, і це головний бонус у їхньому теперішньому становищі.


Наступним місцем нашої дислокації була мальовнича Верблюжка, де нас гостинно зустріли сільський голова Любов Кулик та директорка сільського музею Наталя Шепель-Терещенко, яка зробила цікавий екскурс в минуле. Вони нагадали, що Верблюжка — ​село Матвія Григор’єва, головного отамана Херсонщини і Таврії. Пам’ять про нього зберігають експонати місцевого музею, де ми також побували. Тут почули цікаву розповідь про “найвизначнішого українського полководця часів Національної революції 1918–1919 років, переможця «непереможної» Антанти, одного із зачинателів Гайдамаччини ХХ століття”. Проти кого тільки не спрямовував він шаблі і багнети!
Далі нам зробили пізнавальну екскурсію рідним селом. Ми дізналися, що у селі четверо загиблих у нинішній російсько-українській війні. Вони поховані на сільському меморіалі Слави, де ми побували та вшанували пам’ять загиблих. Тут також плити із іменами 960 загиблих у Другій світовій. Є пам’ятний знак жертвам Голодомору, правда, без імен.
Наталя Шепель-Терещенко розповіла, що тільки в одному ярку незліченна кількість односельців, яких звозили туди.
У цілому ми побачили, що село доглянуте. Приміщення бюджетних установ — ​сільська рада, амбулаторія, будинок культури, народний музей, пожежна – з сучасним ремонтом, що зроблені за кошт сільського бюджету. Словом, молодці!
Та моя розповідь буде неповною, якщо до сказаного не додам нотатки про історичну складову Новгородківського краю. Вона цікава і захоплююча водночас. Про історію краю та місцеві легенди, у тому числі про козака Куцого та таємничі скарби, ми дізналися, завітавши до музею історії Новгородківського району, де директором є Оксана Кудіна. Тут же побачили унікальні знахідки, що знайдені на території району, вироби місцевих народних умільців та майстринь. Дізналися імена видатних мешканців Новгородківщини та про їхні здобутки. Зокрема, цього дня ми познайомилися з талановитою вишивальницею технікою «гладь» — ​Ларисою Зоріною.
Відзначу також один важливий момент, на якому акцентували увагу працівники закладу, — ​музей історії Новгородківського району є одним з головних пунктів туристично-краєзнавчого маршруту «Духовні джерела Новгородківщини». І я підтверджую: тут є що подивитися! Отож, будете на Новгородківщині, обов’язково завітайте у краєзнавчий музей, який засновано у 1974 році.
І на завершення моєї розповіді — ​цікава легенда про заснування Новгородківщини. Йдеться у ній про двох хоробрих і дуже сильних козаків — ​Карпа і Михайла. Ці козаки-побратими, за розповідями, завзято боронили Україну і свої Запорізькі землі, до яких належало Приінгулля та степи по обидва боки річки Кам’янки. В одному з боїв з ордою козаку Карпові один бусурман відтяв руку нижче ліктя, а Михайло, рятуючи товариша, у рукопашному бою перекусив тому татарину горло. З того часу запорожці стали жартома звати Карпа — ​Куцом, бо замість руки в нього лише куцак залишився, а Михайла, за те, що добре гризонув зубами татарина, прозвали Кус.
На зимівлю козаки з Січі роз’їжджалися по своїх зимівниках, які будували в гарних місцях біля чистих і багатих рибою річок. Такою була тоді й річка Кам’янка. От Карпо Куц знайшов собі гарне пологе місце на її березі, зробив землянку й оселився тут. Хоча і з однією рукою, а хазяйнував він добре, і за кілька років уже мав непогане господарство: коней, волів, корів та овець. Прийняв до себе кілька козаків-одинаків, і заснував хутір Карпа Куца. Ця назва пізніше стала вимовлятися як хутір Куців, а далі — ​Куцівка.
«Проте за офіційними даними засновником Куцівки вважається Панас Іванович Куций — ​осавул другої тисячі козацького війська, — ​зауважує директор музею. — ​А в 1832 році, на честь Новгородківського полку, який тут квартирував, за його успішну участь у Польській кампанії, полкове село було перейменоване на Новгородку. І до цього часу окремі райони селища мають назви відповідно до військових сотень, які там розташовувалися».
Ось такою захоплюючою та пізнавальною виявилася наша подорож у Новгородківський край. Дякую його керманичам і водночас партнерам нашого фестивалю — ​Олександру Горбенку (голова районної ради), Сергію Краснюку (виконуючий обов’язки голови РДА), Олександру Сириці (Новгородківський селищний голова) за теплий прийом і конструктивну співпрацю з районною газетою «Новгородківські вісті» (редактор Ольга Лісова). Приємно, що наша колега пані Ольга успішно пройшла естафету з організації сьомого журналістського фестивалю «Осінні зерна».
Нехай благословенною буде земля, на якій проживають такі щирі патріоти свого краю і України.
З повагою, Ірина Балашова. Спеціально для газети “Сільський вісник”, №45 від 8 листопада 2019 року.

Залишити коментар

avatar
  Підписатися  
Повідомлення