Інформаційний портал

Олександрійщини

«Палац у деталях». Історія почалася з уламка плитки

      Ті, що цікавляться історією нашого краю, хто слідкує за публікаціями місцевих краєзнавців, уже знайомі з працями Юлії Лебедєвої. Юлія – уродженка Олександрії, досліджувати історію  рідного міста почала  з 2010 року. Зараз наша землячка мешкає у сусідній Польщі і продовжує займатися улюбленою справою: вільний від основної роботи час присвячує пошукам цікавинок з історії рідної Олександрійщини.

Завдяки численним публікаціям, які дослідниця вже оприлюднила  через свої сторінки у соціальних мережах, її ім’я доволі швидко стало помітним у краєзнавчих колах, а історія рідного краю збагатилася новими, цікавими фактами.

     У попередньому номері районного часопису «Сільський вісник» вийшла друком стаття Юлії Лебедєвої «Палац у деталях». Після публікації редакція отримала кілька телефонних дзвінків від наших читачів з проханням розповісти про авторку публікації.
     Я зв’язалася з Юлією і попросила розказати про себе і своє захопленням краєзнавством.  
    Цікаво було дізнатися, що  у дитячі роки олександрійська краєзнавиця з Варшави  проживала з батьками в районі площі Кірова. У той же період частенько гуляла у сквері між театром і будинком піонерів, біля яких по вулиці Шевченка знаходився будинок її дідуся і бабусі. Пам’ятає вона  й стару синагогу, бо саме в ній за часів медучилища працювала мама нашої землячки. Навчалася Юлія в гімназії ім. Т.Г. Шевченка.
     – Ця школа, особлива для нашої сім’ї, бо тут довгий час до самої пенсії працювала вчителем математики моя бабуся, Малюк Раїса Андріївна, та навчалися два покоління нашої родини. У 7 класі мені довелося перейти до 20-ї школи-колегіуму, що розташовувалася ближче до нашого дому. Тоді ми вже переїхали у багатоповерхівку по вулиці 6-го Грудня. А через 20 років саме до колегіуму, до першого класу, ми відвели і нашу дочку, щоб не порушувати традиції, – розповідає Юлія.
     Закінчивши школу, вона продовжила навчання у Черкаській академії менеджементу (пізніше Східноєвропейський університет економіки і менеджементу), де навчалася за спеціальністю «Документознавство та інформаційна діяльність». Серед профільних дисциплін були: архівознавство, документознавство та документообіг. Після закінчення університету працювала у різних сферах – спочатку в освіті, пізніше в сфері телекомунікацій, в аграрній сфері і от зараз в логістиці у місті Варшава. Це була здебільшого офісна робота на різних посадах.

     Захоплюватися історією міста Юлія почала відтоді, як переїхала з чоловіком і донькою із Сімферополя до Олександрії. Це був 2010 рік. Пригадує, що дуже скучила за містом та ще й була у відпустці по догляду за дитиною, тож мала натхнення і достатньо вільного часу для нового хоббі. Наша землячка розповідає, що основним джерелом корисної інформації для неї у той момент став сайт «Александрия – мой город». Це був такий собі портал у минуле, бо містив сотні фотографій та колажів Олександрії різних років, від «Александрии юной» до сучасності. Така візуалізація історії змусила її іншими очима подивитися на рідне місто. Юлія говорить, що саме на цьому сайті були її перші спроби щось писати і фотографувати. Вона ділилася фотографіями з сімейного архіву та зі своїх прогулянок містом, а текстами їх доповнював здебільшого В. Мантай -її провідник у світ минулого міста та адміністратор сайту. Після революції Гідності, у 2014 році, ресурс, як відомо, припинив своє існування. Таким було рішення його засновників з огляду на політичну ситуацію в країні, каже Юлія.
     Паралельно з цікавістю до історії міста вона захопилася дослідженнями власного родоводу. До цього її спонукали фотографії пращурів, які зберігалися у фотоальбомах її матері.
     – Як тільки найстаріші фотографії моїх прапра потрапили мені до рук, у мене виникла купа питань, відповідей на які не було. Щоб розібратися, за яким алгоритмом треба діяти, я зареєструвалася на всіх можливих генеалогічних форумах, сайтах та групах, вивчила теорію та перейшла до практики. У вільний час почалися поїздки до Державного архіву Кіровоградської та Одеської областей, спілкування з працівниками архіву, робота у читальних залах з описами фондів та з метричними книгами», – розповідає дослідниця історії.
     Завдяки пошуковим роботам вдалося створити генеалогічне (родинне) дерево по лінії її мами, корінної олександрійки – Данилко Світлани Степанівни. Юлія підкреслює, що історія родини сягає корінням до середини 1700-х років.

Читайте також:  ТОВ «Степ» - це одна велика дружня родина

– Саме з тих часів історія мого роду нерозривно пов’язана з історією околиць Олександрії, – говорить Юлія Лебедєва. – Наші пращури проживали у селах Червона Кам’янка, Миронівка, Талова Балка та Бандурівка, тому саме їм я приділяю у своїх публікаціях особливу увагу. Шукаю цікаві факти, співставляю історичні події та наявні відомості. У пошуках відповідей на свої питання я перечитувала праці Нікіфорова, Мержанова та Борисова, Кохана. Спілкувалася з Н. Жахаловою, О. Божко, В. Голобородьком, В. Куропятніковим. Із задоволенням перечитувала публікації та книги В. Жванка (на фото), статті В. Чебишева та О. Карпачової. Згодом і в мене вже з’явився дослідницький азарт і розуміння того, що інформації за 10 років роботи з архівними документами накопичилося достатньо, щоб доповнити історію нашого краю новими фактами та подробицями. На початку 2020 року я поставила собі за мету систематизувати та опублікувати матеріал, який я вже мала, та по можливості доповнити його. 

Першим таким суттєвим досягненням стала публікація у відповідь на мій запит, і не один, кількох важливих документів з історії міста (плани, схеми та фото) на сайті Президентської бібліотеки ім. Б.М. Єльцина. Все, що отримала, я одразу опублікувала на своїй сторінці у ФБ. Документи викликали цікавість, як у краєзнавців, так і у жителів міста. Але особливо всіх вразила світлина вежі на території міської лікарні, адже ніхто не очікував, що колись вона мала крила. На сьогодні мною опубліковано близько 20 статей з історії міста та району. З останніх популярних публікацій – «Палац у деталях». Ця історія почалася з уламка плитки, який я знайшла у серпні цього року серед руїн палацу, а перетворилася на 3 частини спогадів, найяскравіші серед яких – спогади Ніоніли Гиренко. Останнє відкриття – це роль Дюка де Рішельє в історії нашого міста. Матеріал ексклюзивний та повністю базується на першоджерелі: справі, що зберігалася у фондах Російського державного історичного архіву. Їі теж пощастило мені за неймовірним збігом сприятливих обставин отримати в серпні цього року, – ділиться спогадами краєзнавиця.

   

     – Вже не перший раз мені ставлять питання, як я знаходжу потрібний матеріал та якими стежками йду у пошуках необхідних історичних джерел. Відповідь проста – стежками Інтернету, сайтів, форумів, та посилань. Багато підказок знаходжу у генеалогічних групах, там дуже освічені та обізнані дослідники, які завжди щиро та охоче діляться своїм досвідом. На волонтерських засадах викладають вдосконалені, надруковані описи фондів, що дуже полегшує роботу з архівами. У наш час значну частину пошуків можна проводити онлайн, тому дещо я знаходжу в старих книгах та архівних документах, що вже оцифровані і є у вільному доступі. Якісь уривки і скріни сторінок в один прекрасний момент складаються в окрему цільну історію чи стають вагомим доповненням до якоїсь події, – констатує моя співрозмовниця.

Читайте також:  Богдан КУРУП

     Сьогодні Юлія повністю зосередилася на архівах Росії, бо із зрозумілих причин там зберігається ще величезний масив документів, до якого дуже складно дістатися. Тільки на сьогодні вона має файл з переліком фондів на 50 сторінок, який назвала «Олександрія в архівах Росії». Олександрійська краєзнавиця має велике бажання хоча б невеликими шматочками, але повернути втрачене та збагатити історію нашого краю.
Що й казати, мета амбітна і цілком виправдана. Отож, побажаємо Юлії удачі та визнання на цьому шляху.

                                                                                         Спілкувалася Ірина БАЛАШОВА.

Усі фото з ФБ- сторінки Юлії Лебедєвої.

.

 

З ФБ- сторінки Юлії: «Знайшла у себе два фото
Зліва водонапірна вежа кінця ХІХ ст. у м. Ополе, Польща (населення 119 тис.) Справа водонапірна вежа кінця ХІХ ст. у м. Олександрія, Україна (населення 80 тис.) Якось так…»

Підписатися
Повідомлення
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x