Інформаційний портал

Олександрійщини

Свідок епохи — жителька Олександрійщини зустріла сторіччя

Зазвичай на день народження ми бажаємо іменинникам зустріти 100-річний ювілей. Тоді, здається, що до святкування цієї дати в людини попереду багато років життя. Але воно пролітає дуже швидко. Швидкоплинність життєвих літ відчула й жителька Олександрівки Віра Іллівна Козак, яка 1 жовтня зустріла свою 100-ту осінь.

 

Сьогодні жінка — одна із довгожителів населеного пункту. Народилася вона в далекому 1920 році. В Олександрівці промайнуло її босоноге дитинство. Однак, назвати його безхмарним не можна, адже у дванадцять років їй довелося пережити голодомор 1932–1933 років, пізнати справжню ціну хліба, а вже згодом і заробленої копійчини. Трудова діяльність дівчини розпочалася рано, уже в шістнадцять років вона почала працювати в місцевому колгоспі.
Після  війни Віра не шукала легкого шляху, а, як сільська людина, яка звикла до тяжкої праці, влаштувалася працювати в місцевий колгосп. Там вона трудилася і свинаркою, і різноробочою, не цуралася ніякої роботи, виконувала будь-яку роботу, яка була їй під силу. здавалося б життя тільки заграло всіма барвами й попереду в молодої дівчини відкривалися нові перспективи, як через п’ять років в одну мить усі плани зруйнувала чорним крилом війна 1941 року. Але, як би тяжко не було, Віра ніколи не здавалася, не нарікала на долю та обставини, а невпинно боролася за своє життя та існування.
Йшли роки, підростали діти та створювали власні сім’ї. Менший син Анатолій мешкав у Приютівці (у районі цукрового заводу). Там разом із ним та його родиною близько тридцяти років проживала і Віра Іллівна. Але якось родину спіткала велика біда — передчасно помер Анатолій. Материнському горю не було меж. Тоді підтримкою, розрадою та опорою для Віри Іллівни став старший син Іван зі своєю сім’єю, які мешкали в Олександрівці. Вони й забрали бабусю до себе на постійне місце проживання.к кажуть у народі, ніхто не знає, де зустріне свою долю. Тож і Віра не думала й не гадала, що вийде заміж за свого односельця Іллю, на якого раніше не звертала уваги. Але цим двом людям судилося стати на весільний рушник та народити й виховали двох синів — Івана та Анатолія.
-Наша Віра Іллівна дуже добра, чуйна, розуміюча людина, завжди намагається допомогти. Чи то вареники ліпити, чи то город сапати, чи іншу якусь роботу робити. А ще вона має свій підхід до вживання їжі — п’є багато води, їсть маленькими порціями та дотримується роздільного харчування. Вона радіє кожному прожитому дню й цьому повчає нас. Секрет її довголіття, мабуть, полягає в тому, що вона постійно намагалася перебувати в русі, завжди робити добро, а Всевишній подарував їй довгий життєвий шлях, — розповідає Ліна Петрівна, невістка Віри Іллівни.ьогодні, попри свій поважний вік, Віра Іллівна виглядає молодшою, років на п’ятнадцять. Вона залишається худорлявою, жвавою бабусею, яка не може сидіти без діла, а тому весь час перебуває в русі. Навесні та влітку рано-вранці її можна застати на городі, там вона допомагає своїм дітям сапати земельну ділянку. Полюбляє вона й самостійно прати власну білизну. А ще Віра Іллівна має гарний зір і у свої сто років читає без окулярів. Живе бабуся, як мовиться, у ногу з часом. Цікавиться тим, що відбувається в країні, політиці, а також подальшою долею села Олександрівки в умовах децентралізації. Про новини дізнається із телепередач та районної й обласних газет. На щастя, має вона й непогане здоров’я, тож не звертається за допомогою до лікарів та не вживає медикаментів. Якщо, не доведи Боже, занедужає, вживає чай із медом і загалом, надає перевагу саме такому лікуванню.
Та не лише рідні люблять бабусю. Шанують та поважають довгожительку і її односельці. Тож 1 жовтня в оселі Віри Іллівни було досить гамірно. Привітати її із 100-річним ювілеєм, крім родичів та близьких, завітало чимало гостей. Серед них — Віта Бершавська, Олександрівський сільський голова, працівники терцентру. Усі вони зичили ювілярці міцного здоров’я та многая і благая літ. Також гості вручили довгожительці квіти та подарунки.
У свої 100 років бабуся має сина, невістку, чотирьох онуків та чотирьох правнуків. Рідня для неї —  головне в житті. Віра Козак — свідок цілої епохи. Сьогодні вона продовжує радіти життю у всіх його проявах. Адже, як впевнена довгожителька, кожна мить по-своєму прекрасна й неповторна.
Ірина ЖЕЛЄЗНЯКОВА.
Читайте також:  ОЛЕГ ВОЛЯНСЬКИЙ. Інтерв’ю з беззаперечним лідером
Підписатися
Повідомлення
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x