Інформаційний портал

Олександрійщини

Олександр Кіяшко про наболіле: «Влада намагається затулити рота усім, хто хоч трохи може пролити світло на темні сторони її діяльності»

Принциповий і небайдужий, відвертий і незаангажований, скандальний і незалежний – це неповний перелік епітетів, якими люди характеризують громадського діяча з Олександрії, 33-річного Олександра Кіяшка. Одним – до душі його вільнодумство і сміливість, іншим, навпаки, це, як кістка у горлі. Одні потребують його підтримки, інші побоюються його бунтівного характеру і воліють не мати з ним справи. Та яким би не видавався Олександр своїм землякам, він знає свою справу і впевнено йде своїм шляхом.
Куди йде, чого прагне і яким бачить майбутнє Олександрії, він розповів під час нашої розмови. Ми зустрілися в офісі громадської організації «Думка громади Олександрії» і проговорили майже дві години.

 

– Олександре, про тебе відомо, що ти підприємець і громадський діяч. Підприємництвом займаєшся з 2011 року, а в 2018-му додалася й громадська діяльність. Ти заснував громадську організацію «Думка громади Олександрії». І сьогодні, завдяки соціальним мережам, є доволі відомою і публічною особою. Можна припустити, що до кардинальних змін у житті тебе спонукали певні життєві обставини?
– Переломним, напевно, був 2015 рік. Це був такий проміжок часу в житті, коли я вирішив трохи поїздити по Європі, подивитися, як живуть люди, який у них устрій, як працює бізнес. У планах було спробувати свої сили за межами України, зупинився на Болгарії. У цій країні відкрив представництво нашої фірми. Було два напрямки діяльності – хутряне та українські солодощі. Справи йшли добре, і упродовж двох з половиною років я часто бував у закордонних відрядженнях. Потім змінилися обставини і продовжувати свою діяльність в Болгарії мені стало не цікаво. Свій закордонний бізнес я продав. І з новим європейським досвідом повернувся додому. Це був 2017 рік.

 

– І, напевно, цей новий досвід спонукав подивитися на українські реалії під іншим кутом зору? Про що думалося після повернення з Європи?
– Багато про що думалося. Звичайно, порівнював життя: як у них, як у нас. Шукав відповіді на різні питання, передусім, як у власній країні почуватися по – справжньому вільним. Чому демократія по – українськи відрізняється від демократії європейської? І хто, як не ми самі, можемо збудувати в Україні правову державу і громадянське суспільство?

 

– І що для цього потрібно? Маєш відповідь на це питання?
– Очевидно, що так. Переконаний, що слід змінювати себе. Кожен українець має починати з себе.

 

– Тобто?
– Щоб нікого не образити, наведу приклади з нашого життя. Є така якість в наших людей, як наївність. Ми хочемо, щоб усе було гарно, дешево, але при цьому ми хочемо, щоб хтось зробив за нас брудну роботу. Чому так? Бо ми не хочемо брати на себе відповідальність. В українців доволі специфічне розуміння демократії. Переважна більшість вважає, що демократія починається з дешевої ковбаси і дешевих продуктів у магазинах. З гарних доріг і високої зарплатні. Проте демократія починається не з благ, які ти отримуєш, а з обов’язків, які треба виконувати. І щоб отримати блага, спочатку треба взяти на себе обов’язки і відповідальність – не порушувати правила і закони, бути добропорядним. Не смітити, прибирати після себе. Чесно здійснювати свою підприємницьку діяльність, сплачувати податки, а владі слід навчитися поважати платників податків, бо саме завдяки їм чиновники мають можливість розподіляти бюджети. А якщо порушив закон – чесно сплати штраф. При цьому цей принцип має стосуватися усіх без винятку – і влади, і пересічних громадян. І, головне, ми маємо виховувати у собі нульову толерантність до порушників і корупціонерів. І тоді буде і влада інша, і люди інші.

 

– Теоретично усе вірно, тепер розкажи, як на практиці усе має відбуватися?
– Треба дивитися у корінь проблеми, за основу брати факти, а не емоції. Наприклад, у Болгарії, кожна доросла людина знає політичний устрій країни. До слова, я добре вивчив болгарську мову, і мав постійні розмови з місцевим населенням. Тож точно знаю, що болгари добре орієнтуються, хто в уряді кого призначає, хто від кого залежить на рівні муніципалітету, які права і обов’язки у місцевої влади і відповідно у людей. І своїх обранців люди контролюють дуже прискіпливо. Контролювати владу – норма для громадянського суспільства.

 

– Тобто, в Україні недостатньо працює принцип народовладдя, про що сказано в Конституції? Правильно я розумію?
– Так, саме це я маю на увазі. Так вже склалося, що українські чиновники не беруть до уваги, що єдиним джерелом влади в Україні є народ. І в нього (у народу) є право здійснювати владу не лише через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. А ще й безпосередньо. Пряма демократія, як ми усі знаємо, передбачає участь у загальнодержавних і місцевих виборах, всеукраїнських і місцевих референдумах – це стаття 69 Конституції України. У ній також зазначено, що народне волевиявлення здійснюється на мітингах, демонстраціях, зборах громадян, через народні ініціативи тощо. Але, як це працює в реальності? Як показує практика, ініціатива народу у різний спосіб придушується. У результаті маємо прецеденти, коли, наприклад, міський голова Олександрії судиться з громадськими активістами, депутатами міської ради, журналістами, які розповідають суспільству про різного роду зловживання з боку місцевої влади. Влада намагається затулити рота усім, хто хоч трохи може пролити світло на темні сторони її діяльності.

 

– Отже, свою громадську роботу ти розпочав після повернення з Європи. Які події тебе підштовхнули до цього?
– Підштовхнула несправедливість, яка в нашому житті майже на кожному кроці. Але миритися з цим я вже не хотів. Для об’єктивності скажу, що наше місто у порівнянні з іншими – не в найгіршому стані, це правда. У цьому, звісно, треба віддати належне нашим комунальним службам і міському голові, який налагодив їхню роботу. Та цього, переконаний, замало. Є гірші приклади міст, та у той же час, вистачає прикладів набагато кращих. Рівнятися та прагнути треба тільки кращого. За цим майбутнє. А просто розказувати: «Подивіться, є приклади набагато гірші», – це логіка влади, яка на більше просто не здатна. Місто живе, але функціонує на мінімальному рівні. 12 мільйонів гривень з бюджету на квіточки і прибирання вулиць – це не про стратегію розвитку. Нам пропонують нову обгортку, красиву картинку, а по суті – місто знищене, розбазарене та розпродане. Робочі місця, економіка, підприємництво, промисловість – це, по суті, звичайний набір слів зі старої передвиборної програми кандидата на посаду міського голови Степана Цапюка. Це лозунги, які так і не стали реальними справами. Хоча я й сам у попередні роки голосував за Степана Кириловича. Але, коли я побував за кордоном та побачив менталітет європейських чиновників, у мене кардинально змінився світогляд. З’явилося усвідомлення громадянського суспільства. Я побачив, що людина (міський голова – авт.) вже не так веде справи. Пішли особисті амбіції і це почало негативно відбиватися на житті нашого міста.

Читайте також:  Скільки доведеться платити за повірку і заміну водолічильника жителям приватного сектору Олександрії?

 

– Можеш навести приклад…
– Найперше, що мене вразило після повернення з-за кордону, це конфлікт міської влади з підприємцем Ділієвим, якого публічно звинуватили у несплаті податків за землю. Конфлікт був перенесений у публічну площину, вважаю, навмисно, щоб дискредитувати підприємця. Не всі розуміли, чому у влади раптом з’явилася підвищена цікавість до цього підприємця? Але, хто знав, розумів, що це банальне зведення рахунків. І фактично через суд Ділієв довів, що звинувачення безпідставні. Проте, факт залишається фактом: людину незаслужено поливали брудом. Суд визнав, що звинувачення були неправдивими.

 

– Хтось конкретно з чиновників поніс покарання за брехню?
– Звісно, що ні. Коротко і сухо дали спростування на сайті міської ради . До речі, на початку травня. На тому – й все. Навіть не вибачилися. А я знаю, як Ділієви розпочинали створювати цю оазу, скільки праці і зусиль було вкладено. Знаю, як мама Ігоря – тьотя Галя постійно працює, доглядає територію. І коли в тебе хочуть це забрати, подібне викликає лише обурення. У нас не так багато рекреаційних зон, де люди можуть відпочивати в оточенні красивих ландшафтних пейзажів. Отож, коли підприємець має такий осередок, який створив власними руками, вважаю, треба підтримувати такий почин, а не намагатися такого підприємця знищити. У нас навіть муніципального пляжу не було. Його створили на фоні конфлікту, як альтернативу, у 2018 році. Отож, Ділієву треба сказати спасибі, що спонукав владу звернути увагу на потреби містян у комфортному відпочинку на природі.

 

– Як думаєш, чи зробили люди висновок з цієї історії? Адже на місці Ділієва може опинитися будь – хто, будь – який підприємець.
– Переконаний, люди роблять висновки. І навіть з тих ситуацій, коли міський голова поводить себе далеко не як добропорядний державний службовець, який має бути «доброзичливим та ввічливим, дотримуватись високої культури спілкування (не допускати використання нецензурної лексики, підвищеної інтонації), з повагою ставитись до прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, об’єднань громадян, інших юридичних осіб, не проявляти свавілля або байдужість до їхніх правомірних дій». Це цитата з Загальних правил етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, що оприлюднені на офіційному сайті міської ради. Однак, часто складається враження, що наш міський голова не знайомий з цими правилами.

 

– Отже, повернімося до початку розмови. Тебе вразила історія, в якій з підприємця зробили злісного порушника.
– Можна й так сказати. Мене вразила несправедливість стосовно підприємців міста, вразила недоброзичливість міської влади. Це й спонукало мене розпочати громадську роботу. У 2018 році я заснував громадську організацію для надання правової допомоги людям. Зосередився на захисті містян від неправомірних дій міської влади або бездіяльності місцевих чиновників. Після цього я побачив, що подібних історій не одна, не дві і навіть не п’ять. Їх десятки.

 

– Який був найперший досвід?
– Ми допомогли ОСББ «Арка» відсудити у «Житлогоспу» власні кошти, майже 90 тисяч гривень, які були накопичені ще до створення ОСББ. Щоб їх забрати, довелося звернутися до суду. Судова тяжба тривала майже рік, але справу ми виграли. Є й інші історії, коли наше втручання дало позитивні результати. Для вирішення питань, з яких до мене звертаються містяни, я співпрацюю з багатьма структурами, у тому числі з поліцією. Мені вдається знаходити порозуміння з усіма, за виключенням міської влади. Коли я звертаюся у міськвиконком з клопотанням надати ту чи іншу публічну інформацію, отримую банальні відписки. Місцева влада просто ігнорує інформаційні запити. Підтвердити мої слова можуть всі, хто звертався до керуючого справами чи міського голови з подібними клопотаннями.

 

– Так, це відома ситуація. Наш колега Руслан Гаврилов (світла йому пам’ять) навіть судився з цього приводу з міською владою. Та, як видно, у цієї команди міського голови свої закони. До речі, у тебе на ФБ-сторінці 3600 підписників. За який період ти отримав таку аудиторію?
– Майже одразу, як тільки почав показувати перші відео, які викривають зловживання міської влади. Першим було відео з дитячого садочка №2, куди ми з батьками навідалися через численні скарги на завідувачку закладу. Історія була резонансною. Серед останніх – корупція серед керівного складу управління охорони здоров’я міської влади, розповідь жінки про незадовільну роботу швидкої допомоги міста Олександрії, та мої коментарі стосовно судової тяжби з зятем Цапюка.

 

– Судячи з коментарів, які з’являються у соціальних мережах після твоїх виступів, не всі схвально оцінюють твою правозахисну діяльність. Дехто вважає, що ти маєш якісь свої особисті образи на міського голову. Як ти це прокоментуєш?
– Одразу скажу, що моя громадська робота – це результат моїх особистих переконань. Я маю критичний погляд, громадянську позицію і своє бачення стосовно того, якою має бути влада, як вона має співпрацювати зі своїми виборцями і як реагувати на звернення громадян. Так, місцевим посадовцям моя діяльність не подобається. І це закономірно, бо націлена на викриття зловживань чи бездіяльності місцевих посадовців та їх найближчого оточення. Однак, моя діяльність знаходить відгук у багатьох людей, які стикнулися з зухвалістю окремих чиновників. До мене звертаються земляки, я їм допомагаю, і звісно, це не всім подобається. У відповідь від міської влади я отримую судові позови, штрафи, блокування банківських рахунків. Або вони розказують, що я дебіл чи алкоголік. І усе виглядає так, начебто у мене є особистий конфлікт. Але насправді це не так.

 

– Подейкують, що через свою громадську діяльність ти отримував погрози. Це правда? Яким чином тобі погрожували?
– Так, це правда, думаю, немає сенсу це приховувати. Погрози надходили на телефон моєму батькові. Йому телефонували і питали: «Ви батько Олександра Кіяшка? Він же у Вас громадський діяч? Так передайте йому, щоби вгамував свою активність». Звісно, батьки за мене дуже хвилюються.

Читайте також:  Як облаштували міський пляж для відпочиваючих?

 

– Після яких конкретно активностей були такі телефонні дзвінки?
– Перший раз такі попередження прозвучали після інциденту, що стався на дачі, де будується велике обійстя для доньки мера. Тоді, як пам’ятаєте, відбулася сутичка між мною, Сергієм Григор’євим і зятем міського голови. Потім аналогічний телефонний дзвінок з невідомого номера був під час парламентської виборчої кампанії. Я особисто участі у виборах не брав, але активно інформував своїх підписників про те, хто є хто у нашій місцевій політиці. Отож, і зараз я докладу максимум зусиль, щоб у Степана Кириловича не було шансів потрапити знову у крісло міського голови. Вважаю, Олександрії потрібен новий керманич, досить нам містечкових війн, інтриг, розбірок, зведення рахунків з неугодними. Щоб зупинити цей потік негативу, я готовий і надалі розповідати людям правду.

 

– Але ж правда, як відомо, у кожного своя. Важливо бути просто об’єктивним.
– Моя об’єктивність у тому, що я розповідаю про вчинки цієї людини. Хоча й не приховую: вони не мають нічого спільного із вчинками шляхетної людини. Часто міський голова імпульсивний, різкий, нестриманий. А чому? Бо його вчинки, зазвичай, мають приховані мотиви – говорить одне, а робить інше. А ось приховати свої амбіції Степану Кириловичу стає дедалі важче. Через усвідомлення своєї безкарності, він роздає неугодним прізвиська, чіпляє ярлики, журналістів поділяє на правильних і неправильних – неважко здогадатися, що саме береться за критерій. Він може подзвонити телефоном і облаяти людину або ще гірше – погрожувати, наприклад, звільненням. І це, як відомо, головний інструмент тиску на підлеглих. Отож, усе це, на моє суб’єктивне переконання, аж ніяк не вписується в образ доброчесного державного службовця. І це об’єктивна реальність.

 

– Серед іншого ти активно поширюєш відомості про зловживання в органах місцевого самоврядування. Один з таких випадків – корупція в оточенні керівниці управління охорони здоров’я міста.
– Так, ця історія зачепила багатьох. Як ми знаємо, 25 березня «на гарячому» впіймали осіб з-поміж посадовців управління охорони здоров’я, які вимагали від підлеглих грошові кошти. До речі, оперативна зйомка правоохоронцями велася саме в кабінеті начальниці управління охорони здоров’я міської ради Тетяни Темник. У коментарях прес – служби обласної прокуратури тоді зазначалося, що особи організували схему з вимагання та отримання неправомірної вигоди від підлеглих працівників щомісяця у сумі від 50 до 60 тисяч гривень. Схема зловмисників була досить проста. Медичним сестрам виписувались «завищені» премії, які потім вони віддавали у вигляді готівки старшим медичним сестрам. Ті ж, своєю чергою, зносили «навар» безпосередньо до кабінету очільниці управління. Там гроші і розподіляли по декількох напрямках. Історія резонансна, у суспільстві викликала обурення, проте з боку міського голови – жодних коментарів. Люди мають робити висновки, як міська влада реагує на свої ж оборудки.

 

– До речі, про оборудки. Відомо про ще одну резонансну історію, що також сталася в медичній галузі нашого міста. Йдеться про ідею створення гемодіалізного центру в Олександрії, яка, зрештою, може перетворитися на корупційний скандал з відмивання державних коштів. Наш колега Віктор Голобородько вже дослідив цю історію. Знаю, що й у тебе готується низка матеріалів викривального характеру.
– Ця історія бере свій початок у 2017 році, коли в Олександрію приїздив народний депутат – радикал Олег Ляшко. Тоді перед колективом центральної міської лікарні №1 у присутності Цапюка та Гриценка він повідомив, що з їхньої ініціативи місту виділили з державного бюджету 9 млн гривень на ремонт урологічного відділення для розміщення в ньому Центру нефрології та діалізу в Олександрії. Об’єкт мали здати в експлуатацію наприкінці 2018 року і увесь цей час Цапюк піарився на цій ідеї. Сьогодні нам відомо, що кошти підряднику перераховані у сумі майже 12 млн гривень, однак центру в Олександрії немає. Тепер справу про розбазарювання грошей розслідують правоохоронці з обласного центру Кіровоградщини. В адміністрації центральної міської лікарні вилучено документи щодо проведення ремонтних робіт. Ця історія, звісно, матиме серйозні наслідки, надіємося, і для місцевих посадовців, бо йдеться про невиконання державної програми у визначені терміни. Зовсім скоро містяни дізнаються нові подробиці цієї оборудки.

 

– Олександре, чи є люди, які системно допомагають тобі у твоїй громадській діяльності?
– Так, є такі люди. Проте, афішувати їхні прізвища не буду. Не всі вони є публічними особами і не бажають наражатися на конфлікти з міською владою, а тим більше, не хочуть зазнавати тиску і погроз, що є доволі поширеним явищем. Не всі готові йти на конфлікт. Я такий, я можу. Мені це по духу. Я маю свої переконання і можу йти до кінця. Залишати справу на півдорозі – це не про мене. Хоча від своєї громадської роботи не отримую жодних дивідендів. Я не відстоюю інтереси своєї родини, свого бізнесу. Головне для мене – допомогти людям у їхніх проблемах, які часто трапляються з вини або через бездіяльність влади. Практично, всі питання, за які беруся, як правило вирішуються. Коли є результат – мене це радує. Хоча, звісно, владі це не подобається, тому маю купу судових позовів та інших малоприємних моментів. Та, головне, – люди дякують за допомогу.

 

– І насамкінець, яким ти хочеш бачити рідне місто?
– Спочатку про те, яким воно є сьогодні. Воно частково доглянуте, частково прибране. І це заслуга не тільки міського голови, а всіх, хто працює на благо людей. Однак, давайте говорити відверто, місто не розвивається. Заводи не запрацювали, підприємців влада не поважає, а в оточенні міського голови – лише наближені особи. Отож, яким я бачу Олександрію? Майбутнє нашого міста я пов’язую з новими обличчями. Олександрії, вважаю, достатньо, 20-річного правління Степана Цапюка. Попідмітали, пофарбували, побілили – це вже не працює. Олександрії потрібен розвиток, сучасні ідеї і свіжий подих, а не в’яло затяжне 20—річне дрейфування. Олександрійці мають скористатися можливістю, щоб дати місту новий потужний поштовх. Я вірю, все буде добре.

– Дякую за інтерв’ю.
Спілкувалася Ірина Балашова.

голос
Рейтинг статті
Підписатися
Повідомлення
guest
1 Коментар
найдавнішими
найновішими найпопулярнішими
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Сашко
Сашко
2020-07-02 14:36

ну тако… начеб-то стаття як стаття, але що сам О. Кіяшко зробив для міста, аби критикувати когось? Що конкретно? А відповідь одна – аж нічого. Просто людина, такий собі блогер, якого до речі серйозно не сприймає більшість мешканців міста, піариться невідомо на чому, товаришуючи при цьому з вбивцями та іншими представниками “соціального дна” міста. Хіба можна назвати його незаангажованим – ні. Всі факти, викладені ним у своїх “репортажиках” відверто суб’єктивні та не відображають точки зору більшості містян. До речі, спілкуючись в олександрійцями, хочу сказати, що левова частина наших з Вами співмешканців по територіальній громаді за нині діючого міського голову та підтримують його напрям розвитку міста.

Думаю, вибори всіх нас розсудять, особливо коли Олександр набере менше відсотка, а Степан Кирилович залиться міським головою, чого йому й бажаю.

1
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x